Мої статті

Є.А. Сурело

ФОРМУВАННЯ ДУХОВНО-МОРАЛЬНИХ ЦІННОСТЕЙ В УЧНІВ МОЛОДШОГО ШКІЛЬНОГО ВІКУ. ІСТОРИКО-ПЕДАГОГІЧНИЙ ОГЛЯД.

Духовно-моральні цінності, інтегруючи позитивні здобутки як окремої особистості, так і народу у цілісне світобачення, ґрунтуються на традиціях і звичаях народу, його історії.

Позбавлення України державності більш, аніж на три століття, призвело до пригнічення національного і духовного розвитку особистості окремо і народу в цілому. В умовах національного відродження і перебудови України виховання має набути соціального і національного пріоритету. Тому вже сьогодні основною тенденцією в розвитку школи є перетворення її на виховну. У цьому процесі центральним стає виховання загальнолюдських цінностей, стимулювання внутрішніх сил особистості до саморозвитку.

Головним залишається питання: як виховати Людину у найціннішому, найбільшому значенні цього слова. У педагогічному сенсі це - вирощування і плекання людського в маленькій людині, зміцнення і осердечення її душі, утвердження цінностей «доброго розуму», прагнення добра, любові, істини.

У своїй основі поняття «освіти» лежить слово «святість». Святе Письмо свідчить про створення людини Богом за образом і подобою Своєю [1]. В Біблії не уточнюється, у чому саме полягає образ і подоба Божа в людині.

Характерні риси ідеалу духовного життя людини формувались протягом тисячолітнього православного устрою життя нашого народу. За словами В.Зеньковського, це: глибока відвертість, зв'язок добросердя та мудрих дій; розумність життєвих проявів, неприязнь до нерозумних, тваринних прояві низинної частини людського єства; життєва установка на самопожертву, на служіння загальним цілям, таким, як служіння Богу, Батьківщині і ближнім; естетичне відношення до світу, жадання до краси та гармонії в усьому.

Важливим засобом виховної дії на дитину в стародавні часи була праця та спільна діяльність родини. Родина та спільнота були вчителями дітей. Важливу роль у вихованні дітей грали спільні культові дії, танці, ігри, ритуали.

Хрещення Русі в 988 році поклало початок новій епосі в справі духовного виховання.

Князем Володимиром була відкрита перша школа «навчання книжного». Його син, Ярослав Мудрий відкривав школи за будь-якої можливості.

Ідеал древньоруського виховання, що був встановлений в епоху християнства, суттєво не змінювався до XV-XVIІ ст. Головні характеристики його залишалися таким ж, але характерною рисою виховання XV-XVIІ ст. стає посилення суворості по відношенню до дітей. Відбулося деяке повернення до старозавітних методів виховання. Можливо це було пов'язане з посиленням пороків, моральних не достатків, згрубілістю нравів - все це вимагало суворих методів виховання.

XVIІ ст. принесло епоху Просвітлення з її вірою в розум і гуманістичне розуміння людини. Розвиток школи був насущною вимогою часу, однак століттями вихована духовність почала поступово зникати.

Наприкінці ХІХ ст. починає розроблятись наука про виховання, частиною якої було духовне виховання. Її засновником у вітчизняній педагогіці став К.Ушинський, котрий писав, що традиційне народне виховання - це передусім виховання церковне; стародавня православна віра, «перетворившись на кров і плоть» народу, за словами педагога, є найважливішим фактором виховання.

Він наголошував, що важливо закласти основи моральної поведінки дітей. У зв'язку з цим необхідні керівництва з питань моральності, написані простою мовою. Видатний церковний і громадський діяч Феофан Прокопович (1681-1736), запропонував своєрідний моральний кодекс, в основі якого лежали релігійні істини.

Вивчення процесу духовного виховання велося також іншими видатними педагогами, а саме: Х.Алчевською, Т.Лубенець, М.Корфом, М.Пироговим та ін.

Фундаментальними духовно-моральними цінностями у роботах І.Огієнка (1882-1972) є християнські - Віра, Надія, Любов, втілені у реальну, а не уявну поведінку. Залучення дітей до абсолютних цінностей можливе за умов їх виховання на народному ґрунті. Визначальними у цьому плані є його роботи «Навчаймо дітей української мови», «Хвалімо Бога українською мовою».

Радянський період у педагогіці найкраще представлений роботами Г.Ващенка, А.Макаренка, В.Сороки-Росінського, В.Сухомлинського.

Значущими у дослідженні нашої проблеми є педагогічні погляди Г.Ващенка, котрий у творах «Загальні методи навчання», «Виховання любові до Батьківщини», «Виховання волі і характеру» розробив основи української національної педагогіки, розкрив виховний потенціал, що ґрунтується на тих морально-етичних цінностях, які відповідають психології народу, його історичному шляху і розвитку.

Вищими духовно-моральними цінностями за В.Сухомлинським є Добро, Краса, Довіра, Віра, Любов.

Добро - є цінністю функціонування людини у суспільстві, Правильне

Бачення добра і зла означає, що дитина приймає близько до серця те, що пізнає. Завдання батьків і педагогів «збудити» в дитячому серці прагнення творити добро не для людського ока, а для самого себе, із внутрішніх спонукань [5, с. 475].

Краса стверджує суспільну вартість людської екзистенції і вивляється

у людських вчинках, міжособистісних стосунках.

Довіра в контексті сімейних стосунків визначає готовність до

сприйняття дитиною соціальних впливів.

Віра - усвідомлення і реалізація власного життєвого покликання.
Любов - як компонент людинотворення, визначає цілісно-смислову

свідомість дитини.

80-ті роки ХХ ст. характеризуються підвищенням інтересу до досліджень впливу соціального фактору на формування духовно-моральних цінностей дітей. У дисертаційному дослідженні «Соціальне мікросередовище як фактор морального формування особистості» Є.Іванов виділяє індивідуальну і соціальну специфіку у засвоєнні особистістю духовно-моральних цінностей, де важлива роль відводиться етичній освіті, етичному навчанню, етичному вихованню та самовихованню [2, с. 35] .

Такий ж підхід визначив у своїй праці А.Кобзар «Соціально-духовні цінності як фактор цілісного розвитку особистості» [3].

Системний підхід до формування національних і загальнолюдських моральних цінностей використав О.Ярмоленко, визначивши моральні цінності як цілісне надбання багатьох поколінь, які відображають їх позитивний досвід, духовно-моральну красу, менталітет [7, с.16]. На його думку більшість морально-етичних цінностей мають загальнолюдський характер і не випадково відображені в заповідях християнства, народній творчості тощо.

П.Щербань у «Національному вихованні сім'ї» зазначав, що моральне виховання має бути спрямоване на формування у дітей та молоді моральної свідомості. Метою морального виховання є набуття молодшими поколіннями морального досвіду минулих поколінь. Основним завданням морального виховання є набуття знань про моральні засади, норми та правила суспільної поведінки, виховання моральних почуттів, потреб і ставлення до навколишнього світу, формування стійких навичок та звичок моральної поведінки [6, с. 225]. У цьому плані провідна роль відводиться національній системі виховання, спроможній забезпечити глибоке осмислення і усвідомлення дітьми моральних та етичних положень, які за своєю суттю є загальнолюдськими.

У своєму дослідженні «Основи сучасного українського виховання», Ю.Руденко доводить, що вагомі результати у вихованні підростаючих поколінь досягаються тоді, коли в ньому домінують найвищі моральні цінності - любов до Бога, Батьківщини і рідного народу, визнання Добра [4, с. 5] . Досліджуючи українську етноідеологію дослідник звернув увагу на культивуванні різних духовно-моральних цінностей у мирний і воєнний час. Якщо у мирний час культивуються цінності любові до природи, підвищення матеріального добробуту народу, творчого ставлення до культури, глибокого пізнання світової цивілізації, то у воєнні часи перевагу мають цінності патріотизму, зміцнення національного духу, загартовування молоді на військово-патріотичних традиціях минулого тощо.

Систематичне залучення до духовно-моральних цінностей здійснюється за допомогою пояснень, розповідей, лекцій, дискусій, рольових ігор. Така робота часто супроводжується удосконаленням знань про мораль та корекцією уявлень дітей про вимоги до власної поведінки через самооцінку і самоконтроль.

Таким чином, дослідження генези формування духовно-моральних цінностей у дітей засобами християнської етики у філософії, психології і педагогіці засвідчує інтерес до зазначеної проблеми у науці, різноманіття наукових підходів і досліджень. До сьогодні триває процес визначення і шліфування як самого поняття, так і основних характеристик, пошук адекватних методів і прийомів формування духовно-моральних цінностей у молодших школярів засобами християнської етики.

Список використаних джерел

1. Біблія, Буття 1, 26-27; 5, 1-2.
2. Иванов Е.В. Социальная микроследа как фактор нравственного формирования личности: дис...канд. филос. наук: 09.00.05/Е.В. Иванов - К.: 1986. - 181 с.
3. Кобзарь А.И. Социально-духовные ценности как фактор целостного развития личности/ А.И. Кобзарь // Социально-философские проблемы человека: тезисы выступлений участников VII Всесоюзных философских чтений молодых учених [»Человек в современном мире: Социально-философские проблемы»], (Москва, Серебряный бор, 16-20 мая, 1987). - М., 1987. - С.13-14.
4. Руденко Ю. Основи сучасного українського виховання / Ю. Руденко. - К.: Вид-во ім. О.Теоіги, 2003. - 328 с.
5. Сухомлинський В. Вибрані твори: в 5 т. / В.О. Сухомлинський; ред. кол. О.Г.Дзеверін, В.З. Смаль, М.М. Грищенко та ін.. - К.: Рад. шк., 1977 - Т.2. - 1983. - 488 с. Т.3: Рождение гражданина. - 1977. - С. 299-628.
6. Щербань П.М. Національне виховання в сім'ї / П.М. Щербань. - К.: ПП «Боривітер», 2000. - 260 с.
7. Ярмоленко О.Д. Системний підхід до формування національних і загальнолюдських моральних цінностей в українській етнопедагогіці: дис... канд. пед. наук: 13.00.01 / О.Д. Ярмоленко. - Київ, 1995. - 176 с.